Канівчани поділилися своєю історією знайомства з Ковід

Сьогодні практично кожен в Україні може вже розповісти свою історію знайомства з COVID-19. Якщо не хворів сам, то хворіли рідні чи близькі. Канівчани поділилися з газетою «Канівчанка» своїм власним досвідом подолання Ковіду.

«Важче було перенести хворобу морально, ніж фізично»

Світлана, 55 років. Нашу родину спіткав коронавірус ще у вересні. Тоді у Каневі не було відділення для пацієнтів із цією хворобою. Першою у нас захворіла мама, а їй вже до 80 років, тож ми дуже перехвилювалися. Вона була госпіталізована в Золотоніську лікарню. В цей час захворіла і я.

Фізично було важко, адже коронавірус – це не якась простуда, воно дійсно в рази гірше, але морально перенести хворобу мені було складніше. Коли близька людина лежить в лікарні, і я розуміла, що вона вже старенька і має проблеми із зором та слухом…. В Золотоноші, в чужому краї. А ми нічим не могли допомогти, навіть принести теплого одягу чи чаю, оскільки самі перебували на самоізоляції, лише спілкувалися по телефону з лікарями і дізнавалися про її самопочуття. Добре, що лікарі йшли на контакт, ми не нав’язувалися і намагалися не відволікати від роботи, але коли ти хоч пару слів почуєш про стан матері, то і самій з температурою легше було лікуватися.

Я лікувалася амбулаторно, довго чекали результатів аналізу цієї хвороби, з тиждень. І це погано.  Дякую сусідам за їхню підтримку і допомогу. Ми їм надсилали гроші на банківську картку, вони нам купували і приносили продукти. Взагалі в нас в багатоповерхівці жителі самі збирали гроші і проводили дезінфекцію під’їздів. Всі мешканці – ставились відповідально.

Коли я хворіла,то нюх  і смак не втрачала,а навпаки в мене проявлялося певне загострення цих якостей. Вода була противною, я розуміла, що потрібно пити багато рідини, але вона на той час мала бридкий смак. Сильна втрата сил, дійшло до того, що я втратила свідомість і розбила голову під час падіння. З лікарями консультувалася по телефону. Ми відчували свою відповідальність перед людьми, і не покидали квартиру протягом  лікування, щоб не наражати на небезпеку інших.

Згодом я потрапила до Канівської лікарні, у нас вже потім відкрили відділення для хворих на коронавірус. Весь курс лікування йшов згідно протоколу. Зараз я вже проаналізувала це лікування і розумію, що лікарів не вистачає і не завжди в них є змога вчасно відповісти, і ми маємо бути вдячні їм за їхню роботу, але тоді мене це бентежило.

І після одужання у мене тривалий час продовжувалося головокружіння, задишка, втрата сил, а також проблеми з підшлунковою залозою та печінкою, оскільки під час лікування вживала сильні антибіотики. Не дарма ж говорять, одне лічиш, а інше калічиш.

«Запаморочення в голові переслідувало мене і після одужання»

В’ячеслав,  23 роки. У жовтні я був сильно промерз і на наступний день з’явилася температура. Спочатку подумав, що це звичайна простуда та через декілька днів зник нюх, що мене насторожило. На наступний день здав тест на  наявність коронавірусної інфекції, який показав позитивний результат.

У мене була легка форма, напевно тяжче було сидіти вдома на самоізоляції, хотілося вже повернутися на роботу.  І коли вже закрили мені лікарняний, у мене ще довгий час було запаморочення в голові, особливо при швидкій ходьбі, а також виникала задишка.

«Під час хвороби у мене була ломота тіла, як при пологах»

Олена, 39 років. У моїй сім’ї спочатку захворів чоловік. Тож коли в мене почав зникати нюх,  я вже знала, що це коронавірус. Ми перебували на амбулаторному лікуванні, завжди в телефонному режимі спілкувалися з сімейним лікарем і отримували рекомендації.

У нас була не складна форма, ми лікувалися вдома. Під час хвороби була ломота тіла, як на пологах, також було важко дихати, ніби хтось камінь на груди поклав. Підвищена температура трималася лише пару днів. Не могла нічого готувати, бо не відчувала їжу взагалі на смак. Відкривала холодильник,брала копчену скумбрію і ні запаху, ні смаку та й апетиту не було.

Так трапилося, що одночасно з нами захворіли і наші куми та друзі. Тож, коли ми перебували на самоізоляції, я їздила за продуктами один раз на тиждень і в пізній час, коли в супермаркеті не було людно.

Після хвороби от перший місяць продовжувалося запаморочення голови, і важкість при диханні. По роботі мені потрібно начитувати текст, то я робила більше пауз, оскільки мені просто не вистачало повітря для того, щоб проголосити матеріал.

«Я і не помітила, як перехворіла коронавірусом»

Аня, 22 роки.  Я навіть не відчула, що хворіла коронавірусом. У мене як таких симптомів не було, а коли вже захворіли мої батьки, у них хвороба протікала складніше, то ми всі здали мазки, щоб визначити чи це COVID-19. То в мене вже показали антитіла цієї хвороби.

«Я не вірю в коронавірус. Це все вигадки»

Аліна, 30 років. Я не вірю в цю хворобу. Моїй дитині, от поставили діагноз – коронавірус. Хоча я знаю, що перед цим ми просто гуляли на дитячому майданчику і вона набігалася, пропотіла і промерзла. Наступного дня в неї підвищилася температура до 38 градусів. І через декілька днів, температура тіла стабілізувалася. Дитина себе почувала весь час добре. У неї був хороший апетит і якихось незвичних ознак хвороби я за нею не помітила.

«Мені тяжко згадувати цю заразу»

Валентина, 56 років. Мені тяжко згадувати цю заразу. Коли я хворіла, то потрапила до лікарні. Нам давали уколи по три рази на день. Загалом лікування було безкоштовним, хоча в кого була можливість, той міг придбати трішки ефективніші ліки за власний рахунок. Все лікування йшло по протоколу, який часто змінювався. Важко згадувати, важко було перенести хворобу. Багато чого побачила…  Все добре, що добре закінчується, а вам раджу берегтися, бо це дійсно не простий грип, а набагато серйозніше

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *