Минулого року на кладовищі у мікрорайоні Костянець з’явилася частина паркану, що викликало у жителів  цього району Канева низку запитань. Через певний час додалася і нова частина огорожі, зокрема ворота до кладовища, які нині на замку.

До редакції газети «КаніВчанка» неодноразово почали звертатися жителі  цього мікрорайону, щоб з’ясувати звідки там виріс паркан і хто запирає кладовище на замок?

Відвідавши цвинтар, ми помітили оголошення, щодо культури поведінки при похованні та відвідуванні померлих, а також прохання не зривати замки із воріт, які не так давно встановленні і контакти осіб, в яких можна взяти ключа, щоб відкрити ворота на цвинтар.

Ми поспілкувалися з жителями мікрорайону та вислухали їхні думки.  Пані Марина, прізвище воліла не вказувати,  нам розповіла, що взимку довелося попрощатися із рідною людиною. То окрім того, що дорога була засніжена ще й ворота виявилися зачинені на замок. Поки з’ясували у кого ключ та дочекалися, щоб нам його передали…

Телефонуємо до Туз Тетяни Іванівни, адже її номер був розміщений в оголошенні першим. Вона повідомила, що дійсно має ключ від воріт на цвинтар. «Всі головні питання вирішує Валентина Кудряшова, оскільки вона організувала це окультурення і безпосередньо займається цим.  Я  просто проживаю неподалік від кладовища, тому пані Валентина і залишила ключ у мене, щоб людям було зручно при потребі взяти його», – розповідає Тетяна Іванівна.

«У мікрорайоні Костянець було старе закрите кладовище, до якого прижилося це нове, оскільки владою вчасно не було виділено земельної ділянки, – пояснює Валентина Кудряшова. – Але наразі ж люди мруть як мухи, людей починають привозити з інших населених пунктів, а інколи й поховання влаштовували в темну пору. Це вже набирає загрозливі масштаби. Мало того, культура окремого населення, вражає. Везуть картоплю на велосипедах по могилах, чи ще щось…»,  – додає Валентина Василівна.

Поховання на кладовищі не врегульоване, кожен собі наділяє і нагортає землю не лише для близької людини покійного, а й для всього роду, також не варто забувати й про санітарну зону, якою деякі особи просто зневажають. Тож, Валентина Кудряшова разом із однодумцями вирішили огородити і закрити кладовище найближчим часом.

«Згідно із Законом України «Про поховання та похоронну справу»  під кладовищем не повинно бути комунікацій, електромереж, газових відведень і визначена земельна ділянка. А в Костянці кладовище підпадає під санітарну зону, оскільки там знаходиться газопровід, 2 електролінії, поряд також людські городи та будинки. Так, наприклад, від будинків має бути поховання за 300 метрів і за 500 метрів, якщо на схилі, а Костянське кладовище – на схилі.  А що ми бачимо? Починали хоронити майже в городах і під вікнами будинків»,– розповідає пані Валентина.

Тож, за її словами, ідея із закриттям кладовища виникла неспроста. Те, що на кладовищі свого роду безлад погоджуються і канівчани, які проживають поряд, особливо, що стосується зайнятої землі на кладовищі. Проте, що вночі хоронять людей із інших міст, то вперше чують. А от,  чому закривають кладовище на замок і хто надав такі повноваження, як з’ясувалося Валентині Кудряшовій – не зрозуміло.

Зібрання громади, на якому було обрано активістів, які опікувалися питанням кладовища не було. Це власна ініціатива Кудряшової Валентини, яка разом із Туз Тетяною та Колядою Лідією на громадських засадах вирішили окультурити це місце. Пані Валентина та Лідія на громадських засадах зібрали кошти із жителів мікрорайону, а також небайдужих людей. Проте жодного рахунку відкрито не було, і їхня громадська діяльність ніяк не зареєстрована.

«Коли ми збирали гроші, то говорили, що  це ваша частка в поминанні. Я зробила так званий «прохідний білет».  У нас є поіменний список в якому вказана сума, яку здавали жителі в касу. У мене є всі чеки та квитанції на придбані матеріали для огорожі. Я звітуюся перед громадою завдяки об’явам, які ми розміщуємо на зупинках та місцях для оголошення»,  – пояснює Валентина Василівна.

– Спочатку було встановлено паркан з тилової сторони. Ми поїхали в Миронівку за власні кошти. Там замовили 36-ти метровий паркан, так би мовити акційний варіант. Цей паркан був створений на замовлення, яке свого часу не забрали. Він вже два роки був на продажі і дещо втратив свій зовнішній вигляд, проте для кладовища це був непоганий варіант, – розповідає Кудряшова Валентина.

«Я проти ідеї з парканом звичайно нічого не маю, але якщо його роботи, то по-совісті. Чому ж як почали городити кладовище, то не від будинків, щоб людям у дворах не хоронили, а почали огороджувати з поля, щоб цвинтар не розростався. А всі поговорюють, що так вигідно одній пані, так би мовити… Й огороджувати почали саме з тої частини. Я особисто проживаю по тій стороні, де і розміщене кладовище. Ви думаєте, мені приємно кожного разу чути плач та крик при похованні? Звичайно, я б також здала кошти на паркан, але щоб його встановлювати по-людськи», – розповідає жителька будинку, прилеглого до кладовища.

Через деякий час  була встановлена наступна частина паркану і також ворота до кладовища. За цей час Валентина Кудряшова розповідає, що довелося замінити вже чотири замки, оскільки люди просто зривали їх. І пояснює, що прикро коли люди, зокрема пенсіонери, у яких не великі доходи, здавали гроші для окультурення, а хтось просто зриває замки. До того, міська влада нам майже нічим не допомогла. І скільки ми не зверталися до них, щоб вони звернули увагу на цю проблему – все марно. Проте, територія від будинків залишається неогородженою.

Як пояснюють громадські активісти, дозвіл на встановлення паркану отримали у Литвинецькій сільській раді, оскільки земля Костянецького кладовища належить їй.

«Так, ми дійсно надали  дозвіл на встановлення паркану для того, щоб впорядкувати це кладовище і надалі не займали землі Литвинецької громади. А як таких меж, там і не існує», – повідомляє голова Литвинецької ОТГ Галина Погрібна.

«Коли кладовище буде повністю огороджено ми чітко будемо виділяти землю згідно із встановленими нормами. І дозволятимемо рідним, нагорнути могилку поряд. Наприклад, якщо помирає чоловік, то жінка матиме право поряд зайняти місце й навпаки. І зробимо все, щоб там працювала людина на платній основі, яка б слідкувала за порядком. А поки ми продовжуємо збір коштів, зокрема плануємо це робити і на поминальні дні та на ці дні зняти замок», – ділиться своїми планами пані Валентина.

Проте на запитання, щодо прибирання кладовища, то вона відповіла, що це питання – вирішувати не буде. Нехай ті, хто насмітили і прибирають після себе. Її головна мета огородити кладовище, а якщо в когось є бажання, то може встановити сміттєві контейнери самостійно. Тож, люди, як зазвичай все сміття викидають за паркан.

Ми звернулися до міського голови Ігоря Ренькаса, щоб прояснити ситуацію, щодо кладовища в мікрорайоні Костянець.

«Мені звичайно, як міському голові, потрібно завжди вибирати пріоритети. І наш міський бюджет так розприділити, щоб відремонтувати школи і ліквідувати аварійні ситуації, зробити першочергово дороги, де ями по коліна, в мене є список таких доріг і т. д. Я б звичайно хотів, поставити паркан на всіх кладовищах громади, але в мене нема такої можливості. Тому я завжди обираю пріоритети.

Звичайно, нічого поганого в тому, що люди самоорганізовуються – не бачу. От наприклад, на цьому цвинтарі з року в рік допомагає прибирати нам депутат міської ради Володимир Буряк, який безпосередньо проживає у цьому районі. Я йому навіть не телефоную, він сам приїздить на передодні поминальних днів і разом із своїми робочими  прибирає там все довкола. І я думаю це всім відомо.

Валентина Кудряшова на сесії нам говорила, що вона самостійно збере кошти і встановить цей паркан, ми не проти.

На сьогодні у Каневі у нас два діючих кладовища: одне із них по вул. Бузницького, інше – в мікрорайоні Костянець. Нині готується проект землевідведення на тих же землях і вже цього року, ми на це сподіваємося, що там буде працювати людина від КП «Місто», яка буде слідкувати за порядком на кладовищі. А що стосується прибирання,то гадаю Володимир Буряк в цьому році також допоможе вирішити це питання», – пояснює Ігор Ренькас.

Отримання дозволів, збір коштів, встановлення паркану – нелегка справа, яка потребує багато зусиль. Обіцянки влади також не завжди співпадають із їхніми діями, але щоб це з’ясувати потрібний час.  Проте, за спостереженнями журналістів, людей  у мікрорайоні найбільше оборює самоправство, а також зачинені на замок ворота. Та чи потрібно зрештою замикати ворота кладовища із цим запитанням ми звернулися до настоятеля церкви Покрови Пресвятої Богородиці отця Сергія.

«Кладовище – це територія громади, а не однієї людини. Цвинтар для того, щоб на ньому хоронити людей. Згідно із законом у нас немає поняття приватне кладовище. В нас є громадський цвинтар: закритий, де вже не дозволяється захоронення і відкритий, де ще відбувається поховання всіх, без виключення. Це не тільки канівчан, а й, наприклад, людей  із села Пекарі, чи от особа виросла в Каневі, а переїхали до Києва чи взагалі Америки і заповіла, щоб її поховали на Костянецькому кладовищі і ніхто не взмозі  заборонити їй цього, навіть якщо вона приписана в Києві. І на Байковому, і на Личаківському кладовищі ховають людей, але за великі гроші.   Цвинтар огороджують не від людей, а для того, щоб собаки та інші тварини не лізли на територію», – пояснює отець Сергій.